Подаруй мені себе, кохано,
таку, яка живеш в моїй уяві,
я прошу тебе, благаю,
або піди як повія з моєї пам'яті.
Скільки часу я ніжно любив,
ні, досі люблю, не хочеш не вір мені,
все одно ти не чуєш, душа моя - рабиня,
десь засиділась, до цих пір в тишині.
Я оглух і не розчув, як на вухо мені шептало,
"Біжи, доганяй її, з нею ти все подолаєш!",
та я на віки її опустив,
принаймні мені так здавалось.
Хтось сказав, що Бог милий,
і все, що він робить, для нашого добра,
тоді я ніяк не розумів голос, тогочасного плину:
"Встань і піди до мене", куди я не знав.
То Бог мій кричав, з душі моєї,
яку я загубив коло жіночої краси,
за живого кохання з нею,
вони там і заснули, кохання і наші серця.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452533
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.10.2013
автор: Сталевий Слав