Обходив я світ широкий,
Бачив все, та не збулось…
Те, що впало колись в очі,
Так і стріти не прийшлось.
Піднімався круто в гори,
Плив по річці навпростець,
У чужі краї, крізь море,
Думав, там знайду вінець.
І не раз мені прийшлося,
Переглянути себе,
Чи каштанове волосся,
Мене в край свій позове.
Та проте, неначе чари,
Хтось насипав на поріг,
Може серце із металу
Чи на серце випав сніг…
Те ж каштанове волосся,
Застелило білий світ,
Так мені і не прийшлося,
Розтопити серця лід.
Щоб іще на білім світі,
Розтопити лід вдалося
І знайти, оту єдину,
Із каштановим волоссям
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451771
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.09.2013
автор: Віталій Назарук