Я гадаю - осінь тут не винна,
Що марудить світом люд земний.
Чи втекти від себе ми повинні,
Чи провина неба, що хмарини
Його роблять сірим і сумним?!...
Не підсудні - вирок вже у силі,
Набирає обертів злий рок,
Що не день - цунамі десь накрило,
Що не ніч - пітьма здіймає крила...
Людство не затямило урок,
Що його життя підносить всоте,
І чи стій, чи хутко утікай -
Не встигаєм втрат складати в соти,
Світло душ втопили в тьму болотну,
Світ довкруж - вируючий вулкан...
Так, насправді рай і пекло поруч,
І одне, і друге - справа рук
Й душ людських, що нелюбов'ю хворі,
Шлях забули в небо неозоре,
І за це приречені до мук...
Ти гадаєш досі - осінь винна,
Що тепло все вицюркало вже?
Та повір, між хмар є небо синє,
Десь в безликім натовпі - Людина,
Що шматочок Раю береже!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451608
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 29.09.2013
автор: валькірія