Закриті двері,серце і душа.
І пусто так,що світ цілий вмістився б.
І так болить,що навіть самота
Вбирає дні,де місяць опустився
На все село.На ночі і ліси.
На дві ріки,що вже купують воду.
Та йди назавжди,та назавжди йти,
І не дивися на осінню вроду.
Закриті двері.Я заб'ю цвяхи
Такі великі,що місця не буде
Нікому.Тільки тої самоти
Куплю,коли душа тебе забуде.
________________________________
Спадає листя пошепки,тремтить.
Неначе важко до землі тулитись.
Та чи його колись душа болить,
Чи хоче на цім світі залишИтись?
Ця осінь дивна.Спека у літах
Давно перепалити мала листя.
Та все зелене.І в осінніх днях
Воно ще зеленішим стає зблизька.
Дощі стоять натягнуті в сім струн,
А перед ними ноти,ноти,ноти.
Ти у житті для мене чужим був.
А дощ бринить,бринить.Чи побороти
Мені печаль і радість,дивний сум?
Переписати казку,що всі знають?
Зібрати щось із непотрібних дум,
Які через сто літ лиш прочитають.
__________________________
Стоять віки у днях,осінніх днях,
Схиляються до сонця і до ночі.
У дивнонакрохмалених сукнях,
Фарбують золотистим собі очі.
Стоять віки.Записують роки
В щоденник,як закохане дівчисько.
Щоб потім дописать комусь казки,
І зорі натрусить на землю близько.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451427
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.09.2013
автор: Відочка Вансель