в києві мені дощ.
йду вулицею, ноги мокрі наскрізно,
здається,
навіть під шкіру затікає холодна вода.
від того хочеться й надалі влізати
в найглибші калюжі
і не чути під ними дна.
хай би не дно,
а двері.
аби ж можна впасти і провалитися
за тисячу кілометрів
у море, або
у бруківку такого жаданого лева.
в києві мені і париж ,і нью-йорк ,
і все зразу,
тільки самотнє,
мокре ,
з блискучим асфальтом,
з відблисками фар,
криками ворон і з жовтіючими деревами
понад тротуаром.
зранку безлюдні вулиці манять до себе
прохолодою і парою від нічних цигарок,
які курив хтось на балконі.
зранку безлюдно і тихо.
увечері те саме,
тільки з запахом зеленої ще
осені.
коли дощ,
нема сенсу носити парасольку.
на те її й треба забувати вдома,
аби в києві мені був дощ.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450888
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.09.2013
автор: Олеся Новик