[Я просто увірвався
В серця
Північнопомираючих китів
Я просто
Поселився
Залишками
Совісті
В шкірі
Помираючих мерців]
Король зчорнілих воронячих сердець.
Я люблю
Тебе,
І
Це
Моє
Востання
Проти
Себе,
І це
Моє
Вростання
У
Важелі
Закручених
Систем
Гойдалок,
З
Попелястої
Сторони
Сонця
Я люблю
Тебе.
І це, мабуть,
Найгірше,
Що
Стріли
Американських
Індіанців
Закінчились
На
Моїх
Собаках,
А
Мене,
Якогось
Біса,
Не досягли
Я люблю
Тебе.
В
Моєму
Місті,
На
Мою
Горлянку
Не вистачило
Отрути
Горе
Мені.
Горе
усім
божевільням,
в
котрих
санітари
перетворились
на пацюків
та ні.
Це
не горе,
це щастя.
Я пам’ятаю
усіх
комах,
яких
зустрічав
дорогою
на засніжені
вершини
Замку
Кафки
Я пам’ятаю
Усіх
Нікчемних
Смішних
Людей,
котрих
Бачив
Обіля
Дерева
Пізнання
Життя
Та Смерті
Я люблю
Тебе,
І нехай
Це
Мене
Не врятує
Від прірви
Самоти,
проте
посмішка
вже
злітає
з моїх
потрощених
сумом
вуст
і летить
у напрямку
космічних
аеродромів,
у напрямку
колисок
зі слоновими
серцями
доглядай
за ними,
долинай
теплими
мелодіями
метеоритного
літа
до них
до них
до них
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450686
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 24.09.2013
автор: Immortal