штучнішаєш портретно у дзеркалі,
табакеркою одягаєш спомин і
осінь тчеш.
вістря меж розкидає твій всесвіт,-
зрештою,
маєш право і на мовчання
вогких пожеж.
рідше значимість губи
зітре багряністю,-
як не стане долонь,
то й десь зникне звук.
із розпукою крапає ніч цианіста
на безшкір"я розчинених часом рук...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450519
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.09.2013
автор: Biryuza