З дорогої і розкішної машини
Викинули зляканого пса.
Кресонули по асфальту шини –
Зникла вмить небачена краса.
Гарний і породистий собака
Озирнувся, край дороги сів,
Думав, що жартують, неборака...
А під вечір до села побрів.
Він не відав про зрадливих друзів,
І чекав на горе-хазяїв.
Вечорами сумно вив в окрузі,
На узбіччі знову вдень сидів.
До кісток мороз, і лапа ниє –
Перебили, коли біг на шлях.
Схудлий і облізлий сумно виє
Відчай у розгублених очах.
А в хоромах в розкоші «господар»
Окрім совісті – багатий всім.
Пес його ще виглядати ходить –
У собачім горі не людськім.
2000 р. Надія Таршин
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449818
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.09.2013
автор: Надія Таршин