Поблискуючи тунікою ночі,
Сердита хмара Місяць придавила.
Розбадьорилася, та й відпустила,
Її сусідки теж до гри охочі.
Зірки, сердешні, в небі причаїлись,
Не їхня ніч сьогодні чепуритись.
Облиште, хмари, годі вам сваритись,
Доволі від землі вже напоїлись.
Якби ще хором ви могли співати,
За вітром, що свистить по верховітті,
То не лишилося б на цілім світі,
Нічого, що могло б вже здивувати.
А темінь мовчки сипле морок чорний,
Сльозою заволожуючи очі.
Дивацтва тої вітряної ночі,
Прокотяться повз ранок ілюзорний...
30.10.02р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=44981
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 04.11.2007
автор: Микола Шевченко