Діти роз’їжджаються,
А батьки лишаються
І хвилюються за них
Таких рідних і сільських.
Діти ж, долю ловлячи
Й по простому мовлячи,
Забувають про батьків.
Як селянських простаків.
Бо у місті вже живуть,
По російські тут їх звуть,
Не Микола – Ніколай,
Не Михайло, а Міхай.
Через декілька років
Називатимуть батьків :
Батька папою чомусь,
А не ласкаво татусь.
Маму мазою назвуть,
Та, напевно, в іншім суть,
Міжнародний суржик наш,
То смертельний нам багаж.
Як так будем говорить,
Українцям більш не жить.
Світ залишиться без нас,
Щоб оговтатись є час.
13.09.13.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448803
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 13.09.2013
автор: Георгій Федорович