Я йшов по чорнім лоні
святої матінки Землі.
Я розкривав свої долоні
назустріч зорям невгасимим.
І був я молодим, і сивим,
і був в полоні дум,
загубленим, незримим;
і був супутник-сум
завжди зі мною;
надходив він
безвихіддю-стіною.
І думав я: "Все тлін,
іде життя,
Я бачу часу плин,
а де знаття,
що ти є в світі - не один
і що з тобою поруч хтось єдин?
Не враг-вражин,
а справжні друзі;
тоді і сонце без крижин,
а ти не в тузі".
Той час минув,
коли боліло серце.
Тоді я інший був
і думав, наче про умерця,
про кого ж, нумо, здогадайтесь?..
Еге ж, про себе,
тільки не лякайтесь:
я живий!
Я вчився тамувати біль:
на рани ще,
коли і сам не свій,
я сипав сіль.
Я тіло гартував,
щоб серце було тверде,
і ніжність убивав,
бо слабкість це -
отак вважав...
але боровся з ким,
над чим переважав
і з кого грим
у нестямку зривав?
Війна двох "я":
У центрі Бог,
внизу земля,
А я оглух-
не чую: кличуть "Ілія!"
18.08. 1999 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447569
Рубрика: Поема
дата надходження 06.09.2013
автор: Ростислав Сердешний