В несамовитій суєті- суєт,
Завжди брак часу вчасно підвестися.
Ой, не лети ж так швидко, схаменися,
Бо, може то падіння, а не лет...
Коли встигати жити, на льоту?
Аж, птахи - й ті перепочить сідають,
А нам роки і миті полишають,
Наповнену чеканням пустоту.
Викрешує галактика вогні,
Круг нашого мізерного возіння.
Ніяково стає від невезіння,
Та нерозважливої метушні.
Пружина галактична крутить час,
Дарує шанси на життя, відчутні.
Будьмо достойні! Будьмо самобутні!
Доки земні долоні носять нас...
зима 2001р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=44744
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 02.11.2007
автор: Микола Шевченко