Не вмію ні сміятись, ні радіти.
Я тихий смуток, я пекучий біль.
Мої думки, як неслухняні діти,
Несуть додому прикрість звідусіль.
І знову на очах застигли сльози,
Що ось впадуть як крапля дощова.
А може то не сльози - давні грози,
І то не грім, а то твої слова?
Хотілося ж сміятись як дитина,
Радіти сонцю, пестити вуста,
Що червоніють, мов в саду калина,
Та тільки мрія та моя пуста.
Думки, думки, візьміть мене на крила,
Щоб полетіть туди, де ще душа,
Мов корабель розправивши вітрила,
Шукати щастя в море вируша.
© Copyright: Виктор Гала, 2013
Свидетельство о публикации №113090409417
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447288
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.09.2013
автор: Віктор Гала