-Ой,кобзарю,кобзарчику,
убогий жебраче,
Та чом твоя бандуронька
так квилить і плаче?
Чом спокою не знаходить,
чому серце крає?
В душі моїй тонкі струни
навпіл розриває?
-Як же їй не заплакати,
як не застогнати?
Заповзялись рідні діти
матір гвалтувати.
Один руки заламує,
а другий гвалтує,
Третій плаче і голОсить
та не порятує.
А четвертий відвернувся-
вдає,що не бачить,
П'ятий так зайшовся сміхом,
що мало не плаче...
Нема кому зупинити
глум лихий над тілом.
Не синів бідна вдовиця-
покручів вродила...
-А хто ж тая,кобзарчику,
вбога сиротина,
Дітьми лежить збезчещена?
-Матір-Україна...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447063
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 03.09.2013
автор: посполитий