у старих тибетських монахів
я бачив.
я бачив повні графіни й пусті.
вони кажуть цо
там вічність і темінь.
хто ж зна в якій посудині що?
мо
порожня то темрява а мо
і буття...
мо котрась містить попіл відживших кісток
а інша паростки рису.
є менша
є більша
є стара і нова.
у когось надщерблений бік
а в тої дна вже нема.
ми різні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447041
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.09.2013
автор: Олеся Новик