Чорний птах розбивався об скелю,
І падав додолу на борт японських есмінців,
І в той час море перетворювалось у пустелю,
І ховало птахів між барханів своїх провінцій.
Білий кит викидався на сушу,
І лежав на боку як з пробитим бортом судно,
І в той час море виймало із нього душу,
А серце виймала пустеля своїм жовтавим крилом.
Що з’їло мене? Що сушило мене як гербарій?
Сипучі піски? Круговерті морської води?
Я не знати хотів би тебе: учора, сьогодні, надалі,
Нехай море поділить пустелю на мої і твої береги.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446599
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.09.2013
автор: 91-ий