Над куполами стяги жовто-сині,
А в серці знову темносивий біль -
Ми незалежні нині, наче й вільні,
Та поневолені безрадно звідусіль!
Гучні тамтами бемкають на площах,
Іще гучніше мається душа -
Прекрасна Неня наша і хороша,
Лишень біда її ніяк не полиша.
Незмінно-жаско пригортає мука
Безсилі вікна в сонцесяйний світ.
Летять угору "ще не вмерлі" звуки,
Та марнокрилим видається піснеліт.
І з року в рік маліє і міліє
Джерельце віри: вирватись із пут
Колючої розпуки-безнадії,
Що присмокталась, як голодний спрут.
Хоч ніби й звиклось, що болить і тисне,
Неволить волю зрада і олжа,
Та поки небо над полями висне,
Все ближче й ближче сунеться межа...
(24.08.13)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445161
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.08.2013
автор: Леся Геник