Якось на балконі,я побачив маленького,чорного жучка перевернутого на спину,який гарячково розсікав лапками повітря і намагався віднайти втрачену твердь,але натомість знаходив лише порожнечу і відсутність будь- якої опори...
І я подумав про те,як комахи,повинні сприймати нас-істот з їхнього погляду,можливо,і величезних,але від того не менш зарозумілих і дурних?
Що вони повинні думати про нас-про тих,які завжди ходять по них,повз них,і над ними,щосекунди загрожуючи комусь смертю...
Вони нас бояться,ненавидять,зневажають?Не знаю...Я б на їхньому місці боявся б,ненавидів і зневажав.Але мудрі кажуть не суди всіх по собі,а я досі цього не навчився!
Я повернув жучка до його попереднього стану,і той,хвилину повагавшись,але зрозумівши,що пальці смертного не висловлюють до нього жодних претензій,побрів собі далі загадковими і недоступними мені шляхами.
"Іди,мій брате!,-сказав я йому на прощання.-Іди, і хай береже тебе твій Жучий Бог.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444617
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 21.08.2013
автор: Той,що воює з вітряками