Каштани на Хрещатику
Квітують щовесни,
Та нас з тобою, братику,
Не радують вони.
Бо сум бере дивитися
Й пригадувать, що нам
Тут випало влюбитися,
Тодішнім юнакам.
Каштани на Хрещатику
Ще пам`ятають нас,
Дівчат, яких ми, братику,
Зустріли в пізній час.
Вони були красунями,
Найкращими за всіх,
Затюкані бабунями,
Ми цілували їх.
Та ми, як всі закохані,
Не слухали старих,
Їх викрики сполохані
Й всміхалися до них.
Старі відцілувалися,
Тож завидки й беруть,
Ми дуже намагалися
Незвичне щось утнуть.
То міцно обіймемося
Й Хрещатиком йдемо,
А то співать беремося
Й щосили кричимо.
Каштани на Хрещатику
Квітують як завжди.
А ми з тобою, братику,
Уже старі діди.
Тож нині молодь судимо –
Мораль у них не та,
І за розкутість гудимо,
І за гучні свята.
Змінилися ми, братику,
Й не зчулися коли,
Гуляти по Хрещатику
Не ходимо вже ми.
Бабуні позабулися
І їхні злі слова,
В старезні капці взулися
Й забули про права.
У юності влюблятися,
Безпечно в світі жить
І радісно сміятися,
Як старість хоче вчить.
25.09.04.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443779
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 17.08.2013
автор: Георгій Грищенко