Старість минулим постійно живе,
Юність же марить майбутнім,
Зрілість в життєвому морі пливе,
Досить мінливим й могутнім.
Лагідне раптом безжальним стає,
Нищить, кидає в безодні,
Бореться зрілість за щастя своє
Та за життя вже сьогодні.
Старість буркоче, що зрілість не та,
Краще була у минулім,
Бо працювала у будні й свята
Й рідко ходила на гулі.
Юність ці сварки мотає на вус,
Ось коли я постарію
Лаяти зрілих я вже не візьмусь,
Власних дітей - не посмію.
Юність не знає законів старих,
Тож і даремно клянеться,
Жити й мовчати це все для них,
Кожен повчати береться.
16.07.13.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443254
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 14.08.2013
автор: Георгій Федорович