тобі
пасувала б тога…
статурою
справді нагадуєш
молодого безсмертного стихійного бога….
стоїш красиво
на тлі води –
од вершини пагорба
ведуть до тебе
мармуро́ві, цяцько́вані золотом, схо́ди…
граційною
срібною змійкою
лину схода-ми
мармурови-ми –
зіходжу з неба
до кромки моря,
вітати свого́ лица-ря,
благородно-прекрасного, як різдвя́на зоря́…
на простягнутих
перед себе руках
несу
пурпуро́вого згортка –
то́га, ма́нтія, єпитрахи́ль, омофо́р, наки́дка…
цей наплі́чний
величний покро́в
символізує заступництво і Господню Любов
ткала
розкішні строї
і власноруч розшивала –
щодень, щовечір…
возлагаю
на досконалі твої,
величаво окреслені плечі:
на овальному полі
тоги-плаща-накидки,
на пурпуровомі тлі
розсипані візерунки –
срібними рибами і золотими птаха́ми
навшпи́ньки стаю –
на рожеві пальчики
себе спина́ю –
дотягуюся-дістаю
і,
замі́сто фі́були-за́стібки,
скріпляю краї́
на правім раме́ні твоїм –
живою гілочко-ю
з трьома квітками -
бурячково-ліловими реп`яхами…
13.08.2013
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443003
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.08.2013
автор: Валя Савелюк