Ти постуй, друже, й не просися,
На бідний люд ти подивися,
Він кожен день і так щороку
Все постує й живе нівроку.
Нема городу – важко жити,
Бо маєш їжу всю купити,
А ти ж грошей таких не маєш,
Отож і піст щодня тримаєш.
Усохнеш, друже мій, усохнеш,
Настане час і ти усопнеш
І полетиш мов та пушинка
Аж до небесного до шинка.
І там ти врешті наїсися,
Спокійно, друже, роздивися,
Можливо посту там немає
Й що хоче кожен те й ковтає.
Тоді, мій друже, там лишайся
І в наший світ не повертайся,
А бідний люд вже за тобою
Туди потрапить аж юрбою.
І там забудуть Батьківщину,
Як пограбовану країну,
Де люди постують й вмирають,
А крадіїв там не карають.
04.07.13.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442684
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 11.08.2013
автор: Георгій Федорович