Не дивися у прірву глибоку,
Де зникає безслідно усе,
Що живе на землі аж до строку,
Коли доля сюди занесе.
Хай та прірва тебе не ковтає,
Проси долю - сюди не занось,
Бо єство твоє жити бажає
І зникати не хоче чогось.
Бо ще думка твоя не стомилась,
Іще птицею хоче літать,
Не всього, що хотіла, добилась,
Тож і хоче іще працювать.
Доброту щоб лишити на згадку
Яку всім дарував на землі,
Тоді скоришся врешті порядку
І ти щезнеш навічно в імлі.
Ти не знаєш чи доля почула
І до тебе прихильна, чи ні,
Чи послухала й миттю забула
І у прірву штовхне тебе в сні.
Свою долю ніхто з нас не знає,
Вона робить як хочеться їй,
Когось милує, когось карає,
Всі скоряються долі своїй.
Залишається Бога молити,
Щоб продовжив твоє він життя
І щоразу у Нього просити
За гріхи щоб прийняв каяття.
03.06.13.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441896
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 07.08.2013
автор: Георгій Федорович