Та не однаково мені
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…
Т.Шевченко
Йшла Бабуся…
Йшла у вицвілій свитині й адідасах
Так незграбно величезних, вздовж по трасі –
Своїй сірій одежині не стидалась,
Все життю своєму стиха посміхалась…
А воно такеє рідне, аж до болю,
Прикипіло щемом в серці, незабутнє,
Що не викинеш – бо є твоєю, доля –
Тінню слідом у самотніх сірих буднях.
…Народилось у Бабусі аж три сина –
Не судилося дійти їм до Берліна,
Десь зосталися, в степах, чи у болотах, –
Та у пам’яті їх лиця,… дивним злотом.
Татуся в синів ота лиха година
В тридцять сьомому забрала, без провини.
Йшла Бабуся у тридцяті й сорокові…
Може двадцять перший вік мине без крові…
У село сусіднє йде, щоб помолитись
І до Бога, що життя дав, прихилитись –
Таке довге й ні до чого… як наснилось…
Всім на очі, щоб нам Совість пробудилась.
02.10.2009р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441416
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.08.2013
автор: Променистий менестрель