Не хочу бути втомленою від життя,
Бадьоритись серцем і душею буду.
Не визнаю насмішок, ні осуду.
Не виявлю й краплинки каяття
за те, що весни і літа любила,
за те, що віхолі ішла наперекір.
Осінніми ночами не скимліла
І догори підносила свій зір.
Не хочу долею розчавленою бути,
Життя люблю і не змирюся з тим,
що хтось підносить в келиху отруту
І поглядом вбиває мене злим.
Виховую себе і утверждаюсь
у русі переможному вперед.
За пізнання й здобутки не розкаюсь,
хоч був прорив не , як солодкий мед.
Не підкорюсь утомі і хворобі,
триматимусь життя, що буде сил.
Не закричу в випробуванні – «пробі!»,
не дам, щоб осідав на мене пил.
Бо тільки так, насправді, ти щось вартий,
Так звершується подвиг твій живий.
Так духу й віри випробовуються гарти,
Так у майбутнє шлях торується прямий.
Бажань і мрій високий літ орлиний
продовжується в неосяжних небесах.
Душа моя – незримий волі птах.
І дух навіки – незборимий.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441401
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 04.08.2013
автор: Едельвейс137