Розсіявся морок від дотику раннього сонця,
Умився росою вже майже осінній обліг.
Тай туга осіння, неначе непрохана гостя,
Вже першим листочком сьогодні лягає до ніг.
Просто неба удвох, а думки вдалині понад світом
У хвилини життя заплелося мереживо слів.
Половіють сади в міріадах серпневого літа
І прозора теплінь вислизає смерекам з-під брів.
Ми відчинимо дім, як попроситься осінь у гості,
Як постукає дощ мокрим пальчиком в наші світи.
Нині вето на смуток, а «завтра» – незвідане досі.
Просто неба удвох ми зуміємо все перейти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441307
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.08.2013
автор: Леся Shmigelska