буває гуляють вітри
самотніми пустелями моєї душі
і
вимивають океанами смутку останні залишки
цукру.
тоді я хочу кричати
кидатися нікчемними для тебе речами що
тримали обпалені щастям руки.
а ще
напхати собі рота льодами і всипати його
солями що течуть з очей
безмежно повними тугою днями.
я подарую тобі кошик помаранчевих сонць
що котилися до мене
у сон
у прірву 23го кадру
у самі мої надри і
бачили там залишки мого тепла
і любові.
нас більше не двоє.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440454
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.07.2013
автор: Олеся Новик