Рябить в очах. Дзвенить у голові.
І мухами обсиджене вікно.
Спливає тихо по моїй крові,
Від голови до ніг, п’янке вино.
Пила його не знавши міри,
Там було літрів два чи три.
Та ви не слухайте, не йміть ми віри,
Слова мої, мов безум світогри.
Пограюсь у безумство, отупіння,
У невиправний недорікуватий розум.
Прийму, як вигляд, навіжене тупотіння
І видам за реальність безум.
І ось трясе уже невпинна пропасниця
В нестримності емоцій ґвалтівних.
Немов капусту, нерви струже шатківниця,
Хоч застосуй кайданів рятівних.
Проснись! Очумайсь! Сонце встало!
А ти у пеклі день весь проживеш.
Невже тобі безумства іще мало?
В реальних снах цю школу ти пройдеш.
Та краще повертайся у оселю,
Де все твоє і розуму буття.
Тебе чекають там веселі менестрелі,
Вони – супутники твого життя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439845
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.07.2013
автор: Едельвейс137