Ой, тумане, туманочку,
Чом сховався у лісочку?
Чом сховався у гайочку,
Заховав свою сорочку?
А сорочка – білосніжна,
Як дівчина ніжна, ніжна…
А сорочка вишивана,
Білим шовком ткана, ткана…
Ой тумане, туманочку,
Чом лежиш ти у клубочку?
Розстелися понад річку,
Бо вже виспався за нічку.
Заклубочився туман,
Наче сніжно-білий лан.
Покотився по долині
Де цвітуть волошки сині.
Де цвітуть волошки сині
Відпочити ліг в долині.
Поки сонце ще не зблисне,
Над долиною повисне.
А як сонце засміється –
Д’горі враз він підніметься.
Розрідиться, наче пух,
Від туману – один дух.
– Ой тумане, туманочку,
Чом не сів ти на горбочку?
– Бо горбочок – не долина,
На горбочку болить спина.
А ’дгорі я піднімуся –
Краще землю роздивлюся.
Чи вгорі, а чи в долині
Сплять іще тумани сині.
Ой тумане, туманочку,
Зачепився за гілочку.
Та й повис на деревині,
На високій, на соснині.
Пісня довга може бути,
Бо легкі слова і нути.
Варіантів є багато,
Віршування – моє свято!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439616
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.07.2013
автор: Едельвейс137