Мов лебедів пара складалось життя,
Родилися діти, злетіли у вирій,
З’їжджались додому завжди на свята
І кожен насправді був дуже щасливий.
Напевно, завидував хтось з-за кутка,
За рік, наче щепка, «згоріла» дружина,
Він враз посивів, певно доля така,
Немов підмінив хтось і доню, і сина…
Замкнувся в собі, не виходив на двір,
Відрад не шукав, лиш дивився на фото,
Читав молитви, та став падати зір,
І плакало серце у вічній скорботі.
Ридала душа, думав певно «Кінець!»
І сльози часами лилися струмками,
А як дальше жити, коли ти вдівець?
Не стало дружини, а діточкам мами…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439433
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.07.2013
автор: Віталій Назарук