Сидить, співає соловейко, у ляльковім листячку,
А сиро - дощик прохолодний, вшелестився на сухе.
Не скрізь трава вкрива алейку, і кульбаби китички,
Не всім ті співи до вподоби - де-хто каже "Пхе"!
Та не спинити веснольота - соняшного палива,
Давно повні баки улито - пострибом весну здіймай!
Котре й стоїть, розвівши рота - вустового хвалива,
замало в грудях відтворити вроджуваний май!
Крижини танули розлизом - півником обсмоктаним,
Та не солодким, та ж холодним, що дитина - то весна.
А то каштани липли глизом - бруньками до кофтини,
прибігло дитинча до мами:"Подивися, на`"!
І усміхнеться мати: "Синку, шкодо моя, рідная!
Біжи з дітьми у гай гуляти, та додому на обід!
На борщ крапивку, та щавлинку - смачно пообідаєм,
і знову сміхом звеселяти веснянковий світ...
...Сидить, співає соловейко - наче на замовлення!
Весни-дівчини, без спочину - ну ж-бо, літо зазивай!
Уквітчані каштани клейко, скрізь буя оновлення,
весні на радість, нам на втіху, ти співай,
співай...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=43818
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 24.10.2007
автор: Микола Шевченко