Павутина думок, ткана нитями злості,
Поневолі заплутавши серце і душу,
З закривавлених виходів власного тіла
Наступає пітьма, що повільно так душить …
У зимових кутках, там де мало би бути,
Там де зараз стоїть лиш подоба на серце,
Де раніше був гул, зараз тихо, та чути,
Вічний подих зими з поцілунками смерті …
Тронний зал опустів, заржавіла корона,
Серед власних ілюзій і давніх скелетів,
У клубочку скрутилась душа чи подоба,
Помирає під звуки холодних куплетів …
Там на стінах висять невідомі портрети,
Там невпинне бажання вбиває і сушить,
Вічний подих зими з поцілунками смерті,
Вічно чорна пітьма, що повільно так, душить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437925
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.07.2013
автор: Віктор Непомнящий