Відломи мені скибочку ночі,
Я на грудях носитиму, як амулет…
Наточи мені з ринви води дощової,
Я закупорю в пляшечці ту першу зливу…
Не випускай з під коміру, моє вітрисько,
Надмухане з жаданих вуст тепло.
Я попід шалик заховаю руки,
погрітись з холоду зайду над вечір…
Коли супиться небо, хмари лоскочуть крони,
не налякай мій сон
спалахом твоїх цигаркових прелюдій.
Мені непотрібно зараз світла,
лише гудіння дротів телефонних,
Лише знайоме бубоніння трав.
Прогрітий твоїми пальцями тонкий зап’ясток
та пара шкіряних перчаток ,
прихвачених тобою про запас…
Вломи мені окраєць свого сну,
крихіт-зірок натруси , немов би листя…
А я буду, як завжди розгублено-мила,
Гортатиму в тиші старий записник -
де ж та сторінка, що давно сказать хотіла…
…занотовую цей день…
На твоїх піддатливих вустах
відбиток перламутрових небес…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437371
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.07.2013
автор: gala.vita