Анатолію Івановичу Ростоцькому
гарній людині та товаришу.
Є доля,у кожного своя.
До щастя і до мети.
Й до Бога дорога твоя,
В житті її треба знайти.
У нас найцінніше- життя.
Зумій ним, розпорядитись.
А далі- здоров*я,сім*я,
Потрібно жити,крутитись.
Батько стоїть в дверях
В білій св*ятковій сорочці.
Руки геть всі в мозолях.
Квіти приніс він дочці.
Цукерки малому Толі,
І лагідну посмішку всім.
Дякує Богу і долі,
Живеться так добре їм.
Мама лиш трішки хворіє.
Та все це минеться швидко.
Вилікуватись зуміє,
Хіба це по ній не видно.
Та час невблаганно зжимає
Маленьке серце жіноче.
Воно дуже міцно кохає
І жити бажає,хоче...
Померла мама у дітей.
Лишились сироти,вдівець.
А скільки вилилось сльозей?!
І думалось-життю кінець.
А батько кинувши ікони
У колію,і їх топтав!
Де Бог?! І де його закони?!
За що він жінку відібрав?
Пройшли роки,нема вже тата.
Давно і діти піднялись.
Але сльоза солонувата
Збіжить обличчям,як колись...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435817
Рубрика: Присвячення
дата надходження 07.07.2013
автор: Ukraine55