Ми діти твої, Україно,
Хоч маєм пенсійні роки,
Та в грізну воєнну годину
Були ще ми діти малі.
Назнались ми страху і горя,
Не іграшки мали тоді:
Окоп, заміноване поле,
Голодну потребу в труді.
Була ще цікавість дитяча,
Ходили в окоп край села:
"Ой гарно змальована цяця",-
А то вже граната була.
Бувало й снаряди зривались,
Бо й ними цікавились ми,
Каліками потім лишалися,
Хоч, звісно, були ще дітьми.
Назнались ми смутку і горя
В ті роки вже й після війни -
Знайти б колосочок у полі,
Знайти хоч по два качани.
Або картоплину замерзлу -
Ми раді були підібрать,
На конях об`їздчики вперті
Старались і те відібрать.
Воли та корови орали,
За плугом діди та баби,
А діти волів підганяли -
Такі-то були трудодні.
Отак працювали ми змалу,
Пізніше прийшли трактори,
І вже тракторами орали,
Та трохи і ми підросли.
Ми й дітям міським співчували,
Стояли вони за станком,
Обточували й шлухували
З відбійним були молотком.
Багато й батьків не вернулось,
То ж їх заміняли сини,
Аж поки то сонце всміхнулось
І краще ми жить почали.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435578
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.07.2013
автор: Анатолій Сулим