Скінчалось "Я". Воно пило і жерло,
Усе під себе жадібно тягло.
І ось тепер, зсудомившись, померло,
Людині вільно дихати дало.
Розбещене, з міцними п'ястуками,
Здавалося-б, рости йому й рости.
Ні, змусили леліяне роками
В один момент у небуття піти.
Як дуб росло і ось його не стало,
Любителя моральних заборон.
Радіємо! Укоськано ґевала.
Сьогодні маєм свято похорон.
22 жовтня 2007 року
До написання вірша спонукали роздуми над словами ап. Павла Рим.6:2-4:"Ми, що вмерли для гріха, як ще будемо жити в нім? Чи ви не знаєте, що ми всі, хто хрестився у Христа Ісуса, у смерть Його христилися? Отож, ми поховані з Ним
Хрищенням у смерть, щоб, як воскрес Христос із мертвих славою Отця, так щоб і Ми стали ходити в обновленні життя."
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=43556
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 22.10.2007
автор: Ігор Рубцов