Вікна виривають зубами,
В останні оазиси суму наклали
рефлексій
Повні купи
Оси-знеболювальні,
мій схожий
Мертвий
Брат
протяг
за собою
скелет
на сорок чотири кілометри,
і там зі світлом
зійшов
За пагорби,
Що все
Бачили
Від початку,
тамуючи
спрагу
Жінка,
що народила
Змій
Серед
Шипучих
Червивожорстких
Океанів
Червоних
обдовбалась
Своєю
Самотністю:
Будинками,
Які ніколи
Не долікують
Своїх
Психотравм.
Серцями срібними,
Що ніколи не
Відкриють
Марафону
З катування
Любов’ю,
Олов’яними століттями,
Що
Срягли в її голові ніжками
Шлунковокам’яних тронів,
Зірками оговтаними
Від передсмертних
Розчарувань,
Королевами
Й королями
Віддалених самовбивств,
Стопперами
Космічно-порожнистих
освячень
Не було розчарування
Не було розрядів
На зтатуйованих грудях
Хмари,
Пришвартовані
В кублах,
Несуться
Сонцежувальні
Машини
І швидше
Розгризаються
Ґрати вікон,
Мій так
Схожий
Брат
Мій схожий
Мертвий
Брат
протяг
за собою
скелет
на сорок чотири кілометри,
і повісившись
горлянкою
в петлю паршивого неба
зійшов
і світлом
і пітьмою
і пагорбами,
що все
бачать
Я кожної ночі гризу,
вириваю зубами
вікна,
Я кожної ночі
проводжаю
Мертвих
На береги
Їх останніх
Кінцевих
Сновидінь,
Я кожної ночі
Ридаю,
так,
наче
Я проклятий бог
так,
наче
Я всіма
Забутий
Покинутий пес
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435251
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 04.07.2013
автор: Immortal