Відпущення всіх розірваних горлянок
У небо,
Розігріваючи залізо,
Я таврую свої ключиці
Листами
Майже знищених янголів
Міста моїх внутрішніх в’язнів
Розкладаються,
Наче
Плоть
Висвітлених
Здохлих
Сірників,
Коли
Здобуду
Право
Дихати
Сповна,
Закрию
Очі,
Уявляючи,
як
я
переходжу
Сонце
зі всіх
сторін
Малих
і
Великих океанів
закрию очі,
уявляючи,
що
єдиний,
хто
справді
чогось
вартий
це Безрукий
Диявол,
який
вносить в Тишу
Відгомін
Зігнулих
Зітнутих
Голів
Лісу,
що
зупинився,
Як
Подорожній
Зі схованим ножем
У моїх грудях,
Що застряг
наче
Птах,
Вирваний
З скінченнодиких берегів
і на відпущення всіх розірваних
горлянок у небо
мені даться
Остання
Година
я заспіваю
свій
Останній
Меланхолійний гімн
я кричатиму
я скользитиму
Танцем Божевілля
по
Колінах Однодення,
коли
спуститься з гір Гроза
Темно-блакитних
Поминань
я розтрачу
всі бажання,
які ще в своїй голові
не зачав
кину Жереб
у Череп Смерті
і знову
Міста
Моїх Внутрішніх В’язнів
займатимуть
почесне місце
в могильних списках
і знову
янголи
розкладуться,
ставши
нескінченними
листами
покинутозавиваючого
Творця
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434889
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 02.07.2013
автор: Immortal