Можливо я не осягну всієї величі Любові,
Але, я намагаюсь показати знову й знову.
Тремтячим жестом неслухняної руки.
немов, на дошці формулу школяр,
що завдання домашнє "прогуляв",
та спотикається тепер на кожнім слові...
Ох, не від того в скронях молотки!
Він однокласницю водив збирать суницю,
а вчитель вже виводить одиницю.
Червону, мов ота дівчина зчервоніла,
підказуючи, знічено-несміло...
Не шепочи, він знає, лиш згадає.
Любові ж формулу докупи не складеш.
Вона не має меж, вона - кохає!
За формулами в світі не живе.
Вона сама - то є життя нове.
А без любові й сонце висихає...
Усе живе її прийти прохає...
...Перерва...Йди...вона тебе
зове...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=43442
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 21.10.2007
автор: Микола Шевченко