Їсти тіло Бога – не насолода,
А виразний тотемічний жест.
Його винно-невинна кров –
Розрада моїх полонених вуст.
Всі Мартіни Ідени чомусь прямують
Від практики до теорії.
І тому вони й нещасливі,
А чи в щасті ти
Від ступання шляхами
Американської автобіографічності,
Обожненні священної злиденності,
Що ніяк не сутулить твій шлях,
А, перерізаючи відлік до псевдоцивілізації,
Дарує істинну путь.
Символізація звичних речей
(цига’рки, витриманого віскі)
Не змінює їх суть,
Бо Христос нині теж символ
В очах еклектично-свідомих людей,
Але ж у Нього по - справжньому вірять
Й сьогодні.
Хто іде, не можна, щоб не прийшов.
Але страшно на фініші побачити очі голодної безодні.
Зате abyssus abyssum invocat.
Так ти бачиш своє відображення
В перевтілених від сліпоти дзеркалах,
Які гинуть від недоспраги вбирання
Поранених лиць.
Я слідкую за твоєю неодмінною свідомістю
По масштабах прочитаних книго-людей-дорого-полиць.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434010
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.06.2013
автор: Олена Ганько