Палахкотіла свічка під куполом старого храму
Перед престолом навколішках юнак стояв
Під спів церковний молодого хору
Тремтячий голос молячись благав:
Прости,та перед нею я безсилий
Без неї серце завмирає.
Ангел Твій скидає крила
Кохання ради більше не літає.
Карай - нехай я втрачу вічність,
Життям людським я спотикатимусь до краю.
Земний пізнаю біль заради пари літ любові
Дозволь…Свідомо обираю.
Нехай і місяць, день, чи навіть і годину,
Але дозволь кохану обійняти
Не хочу я без неї жити.
Не можуть крила вже літати.
І покотилася сльоза, віск на руки капав
І загриміло в небесах - ангел, молячись, заплакав.
Пронеслась блискавиця, біля храму впала
Отримав відповідь юнак, коли свіча вже догоряла.
І вийшов ангел з храму, ступаючи босоніж по землі
І скинув плащ тоді як дзвони залунали
Він вже звичайним юнаком зникав у далині
А поруч із плащем крила білі впали.
Хтось скаже що дарма,
Напевне той, хто ще ніколи не кохав.
А хтось лиш сумно усміхнеться –
Хто від любові без крил у вись злітав.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433707
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.06.2013
автор: Оксана Бугрим