Таки зайшло мені, мов зАшпари у руки –
Так у нестямі своїй комарі
Летять, гудуть творці моєї муки
Через всю ніч до самої зорі.
Терпіння набираюся у долі,
Говорять так: солодка ти єси.
Їдять тебе без хліба і без солі.
Чому ж ти відсічі їм не даси?
А як даси? Воно ж мале й підступне,
Вертке і хитре – ради не даси.
Хоча здавалося б: рукам людським доступне,
Та перемоги радості нема у всі часи.
Летять й летять (запрошення не треба),
Ці вороги підступні, комарі.
Людського тіла поневолювачі з неба
Через всю ніч до ранньої зорі.
Поема! Пісня! Оду комарам співаєш,
Ще й інтернет задіяний бездарно.
Кому прислужуєш віршем – того не знаєш,
Так всі старання твої пропадають марно.
Бо комарам прослава не потрібна,
летять й летять на світло у кімнату.
Зачувши їх, усяка кров поблідне,
Не застосуєш проти них гранату.
Летять й летять із вечора до рання,
через всю ніч посмакувати крові.
Не спиш. Вдаєшся до змагання,
Товчеш безтямно, а вони – здорові.
Тож, хай вам грець! І ода вашій мамі,
І роду вашому! Хай трясця вас візьме!
Один кінець у комаровій драмі:
Це ляпас – попадання в ціль пряме.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433648
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.06.2013
автор: Едельвейс137