Смерть завжди страшною видається,
бо збирає те, що тільки раз дається.
тільки раз дарується життя людині,
смерть з косою ходить вчора й нині.
Дань збирає з світу молоду,
За плечима чуть її ходу.
Косить молодії вона трави,
Бачаться їй так гучні забави.
Із покон віків боялись люди смерті,
Та були сміливці духом вперті.
Подивлялися їй з гонором у вічі,
Граючись в бої і грізні січі.
Над такими вона косу не тримала,
Дань із них нехотячи приймала;
знала, що нелегко їй прийдеться,
радше дань з її, кістлявої, візьметься.
Поборотись з смертю були молодці,
В Запорожжі гартувались хлопці ці.
Смільчаків родила Україна,
Кожний з них – то був її дитина.
Дух козацький там із попелу вставав,
Ланцюги кістлявої відважно рвав.
Не тонув у водах, не горів в огні,
Попереду строєм йшов він у борні.
Те відлуння чути із давніх давен,
Смерті не боялись, гнали в поле ген.
Та й заповідали спадщину в віки,
Незборимі смертю були козаки.
Де ж поділись нині спадкоємці тих,
Хто не здався смерті, скошений не стих?
Гомін бою чути, лиш відлуння це.
Нинішні герої, покажіть лице!
Протистаньте смерті, що Вкраїну бдить,
Її доля нині, чом вам не болить?!
Не болять ні ноги, ані голова,
Пустодзвонні линуть на весь світ слова.
Не хизуйтесь словом, в руки щит і меч,
А то смерть позносить голови із плеч.
Хто тут переможе: ви, а чи вона?
Хто на полі брані від коси скона?
Ворогам Вкраїни призовіте смерть,
Викосить хай поле будякове вщерть.
Один раз разочок смерть признайте ви,
доки та й не зносить ворог голови.
Отоді повірять в славу козаків,
Що сміялись з смерті у віках віків.
Нині ще раз гляньте в смерті очі ви,
Не проґавте волі, ані булави.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433493
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.06.2013
автор: Едельвейс137