Пора цей біль подалі відпустить,
Тебе пробачити і тихо жити далі,
Хоч у мені реактором кипить
Від злості, безнадійності і жалю...
Та не тепер і у житті дарма
Лиш ті, що носять давнє за собою,
В месії вже не стане полотна,
Щоб витирати дощ, що падає сльозою...
То ж закипи і душу вирви вщент,
А я зберу цеглинки до цеглинок,
І замішаю в кров від відчаю абсент,
І не шукатиму колишнього частинок...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432628
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.06.2013
автор: Мирослав Гончарук_Хомин