Коли кажуть мені "пані", то якось незвично,
Як була я кріпачкою – нею буду вічно.
Бо на панщині колгоспній колись народилась
І на неї відробляти за маму ходила.
З той клятий трудодень юною ходила,
Так наробишся бувало, що іти несила.
Щоб хоч якось було легше мені в світі жити,
Мама лагідно просила науки учити.
Бо інакше не випустять з колгоспного поля –
Отакі тоді були: і щастя, і воля…
«Справку – вольную» і досі бережу на згадку.
Це був, навіть, не місток, а тоненька кладка,
По якій пішла в життя, де всього бувало,
Тільки мамине тепло мене й рятувало.
Не було легкого хліба, всього скуштувала,
А в голодні дев”яності і наймитувала.
То яка там з мене "пані": я і плуг, і рало.
Не жаліюсь, прошу неба, щоб силу давало.
20.06. 2013р Надія Таршин.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432571
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.06.2013
автор: Надія Таршин