Пацерки

А  день  ще  ненароджений  стоїть,
В  росі  помивши  ноги  і  обличчя.
Схилившися  лицем  до  верховіть,
Забувши  одягти  навіть  величчя.
І  заглядає,нишпорить  в  вікні,
Рукою  притуляється  до  щіщок.
І  пише  недописані  пісні,
І  вішає  біля  отих  смерічок.
О,як  же  я  любила  усі  дні,
Що  йшли  по  Україні.Лісом,степом...
Невже  вони  належали  мені?..
Невже  в  душі  озвалися  сонетом?
Лелеки  ходять  наче  королі,
Птахи  співають,Боже,не  спочинуть!
Спасибі  тобі  Господи.Усі
Пісні  птахів  до  ночі  в  вікна  линуть.
Лілеї  розпустилися.Куди
Отим  трояндам  мірятись  красою!
Прошу  тебе:країну  полюби!
Не  будь  для  неї  ти  лише  чужою...

________________________________
О,скільки  снів  наснилося  мені!
Що  ти  за  руку  ніжно  так  тримаєш.
На  ніч  цілуєш,ніжно  пригортаєш.
Але  це  знову  лиш  в  моєму  сні.

О,скільки  неба  тримала  в  руках,
І  скільки  крил  собі  понашивала.
Ночами  тими  вкотре  недоспала,
І  тільки  ти  один  в  моїх  думках.

Заради  тебе  ладна  пішки  йти
Лісами,полем,морем  і  містами.
Лише  б  було  кохання  поміж  нами.
Тебе  я  загубила.Як  знайти?..

Босоніж  йду,збираючи  росу,
Вмиваю  своє  личенько  біленьке.
Яке  ж  іще  дитя  мале,дурненьке!
Тобі  пишу:люблю,люблю,люблю...

А  хтось  сказав-це  витвір  самоти,
І  він  до  тебе  зовсім  не  приходить,
Тебе  в  оману  лиш  кохання  вводить.
Але  ти  йди...Шукай...Мене  знайди...

_____________________________

А  всі  слова  вже  хтось  давно  сказав.
Ними  в  коханні  клявся,ними  плакав.
Навіть  на  вірші  рясно  нанизав,
Прочитував,мовчав,потім  балакав.
Все  було  вже,все  буде  і  до  нас,
Хтось  стане  кращим  у  звичайній  прозі.
Але  тепер  для  мене  Бог  дав  час,
А  я  писать  найкращеє  не  в  змозі.
Чи  хтось  мої  читатиме  вірші?
Та  ні,не  те...Чи  я  когось  навчила
Тримати  лиш  найкраще  у  душі?
Бо  доля  так  багато  доручила...

______________________________
Я  знаю:Ви  на  світі  білім  є,
За  Вас  молюся,пацерки  тримаю.
Перебираю  у  руці.І  час  збере
Для  мене  все.Бо  Боженьку  благаю.
Та  чи  по  тій  стежині  Ви  плелись?
Та  чи  по  тих  морях  Ви  йшли  до  мене?
Ви  будете  кричати:зупинись!
Бо  світ  оцей  і  небо  це  для  тебе!
Чи  прийдете  тоді,як  сивина
Покриє  мою  голову  і  душу?
Триматиму  тростину...У  вікна
Сидімиму...Й  вставать  до  Вас  не  мушу?...

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432306
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.06.2013
автор: Відочка Вансель