Як правильно?Та я не знаю.
Гріхів,як тих піщинок в морі.
Ідіть усі,я не тримаю.
В печалі, радості і болі.
Хай залишаються зі мною
Лиш ті,хто до душі близенько.
Для інших буду хай чужою...
Стелився в вечір день низенько...
Тих помилок вже не рахую,
На кожнім кроці їх робила.
Чи досі я тепер жалкую?
Та певно,що про них просила
Самого Бога.Не даремно
Він посилав мені їх завжди.
Щоб стала тим,ким є напевно,
Щоб стала сильною насправді!
Та думаю:коли зустрінусь
На світі тім із моїм Богом-
То в що я душу свою вдіну
Перед самим його порогом?
Чи буду заплітати коси
У павутиння дум і неба?
Чи будуть ноги мої босі
У росах йди.Чи так ось треба?
Чи буду перед ним стояти
Покірна і така смиренна?
На груди руки прикладати.
Чи буду я колись спасенна?
Чи серед саду мене стріне,
Чи біля річки,біля моря?
Бог знає все.І він зуміє
Знайти мене і серед поля.
А потім інше я питала:
Та скільки часу,Боже,маю.
Щоб я собі порахувала,
Перевела в земний...Благаю...
Чи ти візьмеш мене за руку,
Посадиш поруч із собою?
І не відчутно навіть стуку
Душі...Чи будемо гурбою?..
Та навіть Янголи не знають,
Коли зістрінемось на небі.
Не протрублять,не проспівають...
Не хочу в рай...Хочу до тебе...
Я знаю,Боже,у неділю
Ти двох лелек прислав прекрасних.
Дозволив ніби ти Авелю
Самому трохи їх попасти...
Та я молила,щоб лелека
До мене підійшов близенько.
Чи прилетіли Ви здалЕка?
Де найчистіша криничЕнька?..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431675
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 15.06.2013
автор: Відочка Вансель