Будують храми зречені від Бога,
Молитви шепчуть втоплені в гріху
І через це в раю дзвенить тревога -
Бо грішники бредуть по праведнім шляху....
Чиясь бабуся витягнувши руки
на тротуарах дожива життя,
Хіба своїм буттям зреклась на муки,
ЩобИ монетою зміряти співчуття?!
І їй - яка прожила безліч років,
Що в праці будувала майбуття -
Вже не почути рідних кроків
Бо грішники незнають каяття...
Щодень сльози краплину
Брудною хусткою зітре з очей,
Благаючи зовсІм чужу людину
Заради Бога дати панацей...
І з дня у день,із ночі в ніч
В порогах храму стелиться додолу,
Колись за неї не поставлять свіч
Лише внесуть ім*я до протоколу...
До скону днів стара радітиме скоринці
Черствого хліба у потрісканій долоні,
Бо думала дала життя дитинці,
Насправді ж демона зростила в лоні...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431557
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.06.2013
автор: Турист