Чи не Василь там ходить, Стус,
Туманною імлою?
Та ж ні, то птах лиш, чорногуз
Погруз в росі ногою.
Чи не Василь там стогне, Стус,
Під тяжкою журою?
Та ні, то птах, то чорногуз
Схилився над водою.
Ой! Чи не Василь там часом, Стус
Тримається за серце?
Ні, ні! То хтось у далині
Несе біди відерце.
Та не кажіть, таки Василь,
Це його голос чути.
І це до нього звідусіль
Ідуть, щоб пом’янути
його зажурену печаль
І сльози серця ревні.
Проймає душу біль і жаль:
Пішов, пропав даремно.
Свою Вкраїну залишив
На розтерзання крукам.
У казематі хтось звершив
Свій гріх над тіла струпом.
Затих там стогін та жура
пливе, мов птах той чорний.
Пора, давно вже їй пора
Ужить свій вирок морний.
Стискають в силі кулаки
Безкровні пальці тонкі.
Таки далися у знаки
Тюремні посторонки.
Та вже звільнилась з упряжі
Душа і її мова.
Ніхто не буде в розтяжі
В погоні Стуса-слова.
В туманній млі лиш чорногуз
Один понад водою.
Василь живий, поет наш, Стус,
А як же буть з журою?
Пристала і не відстає,
Не в силі відігнати.
Хоч слово вільне устає,
Та як журу здолати?
Як вивільнитися із пут,
Із нових посторонок?
Хіба зірвати собі пуп?
За вітром мчи вдогонок…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430754
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.06.2013
автор: Едельвейс137