Твої вчинки змушували мене мовчати кожного разу.
І кожного разу все довше виправдання тобі шукати.
Мої нерви давно померли б, мабуть, від хронічного сказу,
якби я не навчився зазначати під кожним текстом дату.
Таким чином я раціонально фіксую свої відчуття
у просторі, часі та (як не банально) у власній пам’яті.
Я не звертаю уваги на те, що робить моя самота,
коли мої пальці написанням подібних віршів зайняті.
Що ж до тебе – тобою був зайнятий простір, якого нема.
Лишилось тихе минуле, з якого мій час виціджує зло.
Щодо згадок – то: очі твої живі; посмішка трохи крива;
повідомлення ввечері, зранку. І ніжних долонь тепло.
Я все пам’ятаю. І пам’ять – мій ворог, не варто ховатись.
Та з кожним періодом існування нашого псевдо світу
мені все важче вигадувати причини тебе повертати
і перетворювати своє серце на скульптуру з граніту.
30.05.13
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429468
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.06.2013
автор: три крапки